Поиск по сайту:



Суд помилково визнав законними дії начальника телефонного вузла зв"язку щодо відключення телефону, оскільки всупереч Правилам користування міським і сільським телефонним зв"язком, у відновленні телефонного зв"язку відмовлено без врахування того, що п...

Головна сторінка


                ПРЕЗИДІЯ КИЇВСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
                        П О С Т А Н О В А
 
 від 18.02.93
 
 
                                                           (Витяг)
 
     Х. К.  пред'явила позов до С.  і Г. К. про визнання недійсним
договору дарування жилого  будинку.  Позивачка  зазначала,  що  на
вимогу  відповідачів,  які  є  доньками і обіцяли не порушувати її
права володіння і користування  будинком,  допомагати  по  веденню
домашнього господарства,  вона 17 березня 1990 р. оформила договір
дарування їм будинку. Відповідачі не виконували своїх зобов'язань,
створювали  умови,  за  яких  вона  не  могла проживати в будинку,
залишали її без догляду в зимовий період.  Посилаючись на  те,  що
угоду уклала внаслідок помилки,  позивачка просила задовольнити її
вимоги.
     Рішенням Переяслав-Хмельницького  міського народного суду від
29 червня 1992 р.,  залишеним без зміни  ухвалою  судової  колегії
Київського   обласного  суду  від  28  липня  1992  р.,  в  позові
відмовлено.
     У протесті   заступника   Голови   Верховного   Суду  України
ставилося питання про скасування вказаних судових рішень.  Протест
підлягав задоволенню з таких підстав.
     Відмовляючи в позові,  суд виходив з того,  що угода укладена
за   волевиявленням  позивачки,  відповідачі  не  перешкоджали  їй
користуватися будинком і надавали  допомогу  в  обробці  земельної
ділянки  та  триманні  будинку.  Судова  колегія  обласного суду з
такими висновками погодилась.  Проте такі висновки зроблені  судом
без належного з'ясування всіх обставин справи.
     Згідно з ст.  243 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) за договором
дарування  одна  сторона передає безоплатно другій стороні майно у
власність і він вважається  укладеним  з  моменту  передачі  майна
обдарованому.
     На порушення  зазначених  вимог  закону суд не встановив,  чи
було передано спірний жилий будинок у власність обдарованих та  чи
був фактично укладений договір дарування. Доводи позивачки про те,
що договір був укладений за умови, що відповідачі будуть доглядати
її  і  вона  залишиться  господарем квартири,  в достатній мірі не
перевірялись, суд також не встановив, на укладання якої угоди було
волевиявлення позивачки.
     У скарзі  в  порядку  нагляду  Х.  К.  вказувала  на  те,  що
внаслідок похилого віку (при укладенні угоди їй було 87 років),  а
також стану здоров'я, вона неправильно зрозуміла текст договору та
що відповідачі мають намір виселити її з будинку.
     Оскільки рішення постановлені з порушенням статей 15,  30, 62
ЦПК ( 1501-06 ),  президія Київського обласного суду скасувала їх,
а справу направила на новий розгляд.
 
 "Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
 N 2, 1995 р.
 




Головна сторінка